Історія села Русанів
Переказ веде початки села від російського поселенця на ім’я Руслан, який займався рибальством, мисливством, виробництвом дьогтю. Навколо нього селились люди, утворювалось поселення.
Це типова схема заселення града князем Володимиром вихідцем з півночі, відома з літопису. До нашого часу збереглась назва кутка Солов’ївка. Колись тут жили княжицькі солов’ї - розбійники, під наглядом муромського боярина, наймення київського князя.
Соловей - корінне русанівське прізвище. Далеким предком цього роду був билинний Соловей і його дружина. Знатний сіверський рід, рордовід якого сягає за тисячу років. Наші перекази і російські билини дають змогу зробити висновок, що спочатку Солов’ї і Солов’ята жити в районі жили в районі Броварів, Зазимного, Княжич. Але під тиском київської княжої влади після збройної поразки вони відійшли в глухі ліси на Трубіж. Характерно, що тут будується третій замок - двірець. Це сучасне урочище Двірець. Цей двірець був при броді і переправі через Трубіж. Про такий же двірець згадується і у сусідніх Кулаженцях. Двірці на Трубежі забезпечували контроль за двома лорогами, які йшли від київських переправ і в ХV ст. відомі під назвами Басанської і Остролуцької.
На околиці Русанова, в заплаві Трубежа, до нашого часу добре зберігся археологічний пам’ятник - Русанівський городок. Своєю конструкцією і навіть назвою він відрізняється від Світильнівського городища і є значно меншим. Це лише дитинець городища. На північ і на південь від Городка розкопано залишки посаду, неукріпленого поселення. Дитинець мав у діаметрі 80 метрів і був загороджений дубовим тином. Це типовий град Володимира Великого, збудований, згідно з літописом у 988 році на трубізькому рубежі. Городок зруйновано під час нападу. На цьому місці знайдено людські черепи, наконечники стріл, монети і печатку Володимира Мономаха. У 1978 році був установлений знак, який свідчить про археологічну цінність Городка і охорону державою.
З переказу видно, що першозасновником Русанова був сіверин - мисливець і рибалка. Його ім’я, яке звучить нині як Руслан, перегукується з назвою відомого передсіверського роду - руськоланів ( історичних русколанів ).Цікаво, що ім’я Руслан фігурує в київській легенді билинного часу про Руслана і Людмилилу. Русанів деякі історики ототожнюють з літописним градом Русотин. Ця назва згадується в описі походу князя Ізяслава Мстиславовича 1147р.: “…і ста у Русотина полки свої”. В.Ляскоронський ототожнює назви Русотин і Русанівка на Трубежі. В основі назви – корінь “рус”, Русотин – град Руса. Тин – це сіверська назва граду. У сіверському “князівстві Бровар” жили нащадки легендарних слов’янських батьків – предків Руса і Слава.
“ Історія міст і сіл УРСР” називає засновником Русанова селянина Саву Русановича. Селянином його назвали , очевидно, з класових позицій. Сава Русанович – це історична особа, великий землевласник. У 1508р. згадується, що його землі знаходяться поряд з албеєвськими, тобто княжицькими. Очевидно, Русанович нащадок вельможного місцевого русанівського сіверського роду, власник дідичих земель. Цей рід продовжує утримувати свої землі і в наступному столітті. 1613року згадується Никифор Русанович, а 1618року в королівському суді слухається справа Остафія Русановича. Відомий цей рід і в 1880р., коли в гоголівській школі працює законовчителем Семен Русанович. Історія цього роду нараховує 400 років.
З 1624 року Русанів, названий містечком, належить княжні Анні Корецькій. В цей час Корецтка веде численні судові справи за русанівські землі з Аксаковим і київськими монахами. Чоловік Корецької вмер у 1613р., і княжна судилась за землі, якими здавна володіла родина князів з волинського міста Корця. Ця княжа родина була руського походження. Землі Димерки, Гоголева, Плоского і Русанова могли перейти до Корецьких близько 1440р.
У 1624р. згадується городище “Русанів”, а Гоголів називається лише селищем. Павло Алепський, який переїздив літом 1652р. через Гоголів і Русанів, відзначає, що Гоголів у своїму розвитку випередив Русанів. У цей час Русанів – значний ремісничий осередок. В умовах війни тут працює багато млинів і лісопилень. Це колишнє господарство Корецьких. По Трубежу сплавляють ліс, а на навколишніх полях вирощують хліб і ним торгують. Згадується і велике озеро коло Русанова. Напевне, це заплавне болото-озеро Трубежа, яке називають Яма.
П.Алепський називає Русанів Рожановим. Деякі джерела називають Русанів батьківщиною гетьмана Романа Рожанського.
У часи Алепського в Русанові була православна церква, заснована значно раніше. Після Хмельниччини село належить київському жіночому монастирю, ігуменею якого була Марія Мокієвська, мати гетьмана Івана Мазепи.
За переписом 1784р. в селі 121 хата і проживає 488 жителів, козацького населення вже немає, лишились тільки казенні селяни. Лісова русанівська дача теж називається Казенний ліс.
У 1848р. “Київські губернські відомості” друкують свідчення: “Я бачив у Русанові ставок. Про нього кажуть, що він не замерзає і не скресає, поки в ньому не потоне людина. Саркофаг. Всі так кажуть. Напевне, в давнину йому приносили людські жертви.
У 1893р. в селі налічувалось 393 двори і 2127 душ. У період першої російської революції 1905-07р.р. жителі нашого села брали участь у розгромі англійського банку у м. Києві по вулиці Хрещатик,2. Звідти вони привезли багато грошей, але через місяць в село приїхала поліція. Гроші було відібрано, а селян покарали, побивши їх канчуками.
З 1890 по 1901р. проводиться перше очищення русла річки Трубіж. Робота виконувалася селянами вручну за державні кошти.
З 1901 по 1903р. іде будівництво нової церкви. За спогадами старожилів , вона була справжньою окрасою села: висока, з 5 банями, на 2 виходи, всередині з багатою позолотою. Надзвичайно красивим був іконостас, коли церкву розібрали, його забрали в музей. Зовні церква була оздоблена дерев’яною різьбою.
У роки першої світової війни почали з’являтися в селі перші революційні листівки, в яких закликалося до повстання, привезені односельчанами-фронтовиками з війни.
Коли в селі дізнались про перемогу Жовтневого повстання в Петрограді в 1917р., то з села вигнали старосту, обрали сільську раду народних депутатів. Головою бів обраний Вірич Гаврило Онанійович. Сільська рада визначала вартових для охорони порядку на вулицях. На противагу сільській раді більшовики створюють комнезам, який виступає з гаслом ленінського декрету про землю. У Русанові не було поміщицьких земель, але треба було щось ділити. Обравши головою комнезаму Семенюка Павла Корнійовича, селяни почали ділити землю більш заможніх не на їдців, а на двори. У куркулів відібрали 74 млинів, вилучили лишки хліба для виконання продрозкладки. Класова боротьба почала набирати оберти.
Почала діяти велика русанівська куркульська банда Дзюби і петлюрівського отамана Ромашки. Вони воювали як проти червоних, так і проти денікінців. Банда Дзюби нерідко з’являлась у нашому селі. В основному вели боротьбу з цією бандою комітети незаможніх селян Гоголева, Красилівки, а також русанівці. Спільними зусиллями їм вдалось розгромити банду. Окремі односельчани-добровольці брали участь у розгромі банди біля Ярославки. Чимало жителів села добровільно вступили до лав Червоної Армії, яка особливо поспішно створювалась у лютому 1918р. Серед добровольців, які першими пішли на фронт, були Кузьменко Петро Лукашович, Кваша Аврам Пантелійович. Онищенко Іван Семенович, Семенюк Каленик Іванович.
У нашому селі побували і денікінці , і петлюрівці , і махновці. Зазнало село австрійсько-німецької окупації , яка зводилась до особливої жорстокостіі насильств під час грабежів. Окупанти, покликані Центральною Радою для захисту незалежності України від більшовиків Росії, хто чинив опір. Русанівці йшли в навколишні ліси і вступали у партизанські загони, які вели запеклу бородьбу з окупантами.
У 1918 році в селі був убитий голова земельної комісії Костюк Микита, він же і перший голова бідноти в селі.І тоді більшість селян почали підтримувати Радянську владу і всіляко допомагати Радянській Армії, бо вірили в те, що відібрані в них землі, повернуть. У Русанів приїхав Драгонов і почав продавати землю, але біднота не купляла, сподіваючись одержати їїї безкоштовно, коли буде встановлено Радянську владу. Купували землю тільки заможні селяни.
Страшні то були часи. Село спалене, розграбоване, скрізь панували голод і розруха.. Тільки неймовірно тяжкими трудовими зусиллями можна було відбудувати його після громадської війни.
Тільки в 1921 році, в період непу, коли продрозкладку було замінено продподатком, село почало повільно відроджуватись.
Спочатку в селі було створено ТСОЗ ( товариство спільного обробітку землі, до якого входило 16 господарств 80 чоловік ) Держава надавала посівний матеріал, деяку техніку того часу ( сівалки, віялки, кінці привади, молотарки та ін.) Товариство розвивалось успішно, вже через 2 роки було виділено додаткові земельні участки по Світильнівському шляху.
А з 1928 року почалася колективізація заможні селяни і середняки не хотіли записуватись, тому що треба було віддавати землю, худобу, знаряддя праці. Першими до колгоспу прийшла сільська біднота, але бажаючих було небагато. Зразу їх набралось чоловік 30, з них було створено 2 бригади, а бригадирами обрано Хамбіра Кирила Павловича і Квашу Кирила Лукича.
Заможне селянство всіляко перешкоджало створенню колгоспів: вбивали активістів, голів колгоспів, труїли колективну худобу, знищували посіви, знаряддя праці. Середняки, маючи невелику власність, вичікували, а хто вступив до колгоспу, то через якийсь час виходили з нього забираючи все, що здавали при вступі.
В 1932р. постало питання примусового вступу в колгоспи. В село приїжджав голова Київміськради Ємець. Завжди розв’яснював, як заможно і багато заживуть селяни, привозив кінофільми “Броненосець Потьомкін”, “Шукачі щастя”, “Свято золотого Йоргена”. Потім приїжджав уповноважений Київського ОГПУ Кокацький — уже з категоричним наміром — не йдеш у колгосп,— ворог народу. За наказом Сталіна порушився принцип добровільності. Людей, не питаючи згоди, заносили в списки колгоспу. А хто не корився, висилали з села, забираючи в колгосп все його майно, а в кращому разі, просто вигонили з хати, лишаючи всього. Такі люди в селі були. Змерившись зі своєю страшною долею, вони рятували своїх дітей і себе від Сибіру, Соловків та розстрілу.
На 1933р. в селі було створено 4 колгоспи: колгосп імені Леніна — головою обрано Солов’я Федосія Кириловича; Колгосп імені Сталіна — голова Литовченко Яків Федотович; колгосп “Жовтень” — голова Топіха Кирило Карпович; колгосп “1 травня” — голова Варич Федір Микитович.
У 1932р. від рук бандитів загинув перший секретар сільської ради Рак Андрій Юхимович.
Справи в колгоспах ішли погано: знарядь праці не вистачало, коней було мало, посівний матеріал доводилось приносити з дому, земля майже не угноювалась, урожаї були низькі. Плани здачі зерна державі треба було виконувати любою ціною. А крім цього кожного в селі зобов’язували надавати державі грошову позику, купляючи так звані “облігації”. Так, забираючи силою і погрозами зерно, гроші, в 1933 році державою штучно було викликано голод, який не минув і русанівців. Точних даних, скільки померло від голоду, нема, але одночасно ховали в ямах по 5 - 7 людей. Для дітей-сиріт потім був збудований інтернат. Зразу їх було там більше 40.
Для покращення справ на селі, держава направляла в колгогсп передових робітників, комуністів. У наше село прибув шахтар із Донецька, двадцятип’ятитисячник, Живаго Михайло Петрович, якого призначили головою колгоспу.
У 1935 році в колгоспі “1 травня” з’являється перший трактор ХТЗ, першим трактористом став Жук Йосип Андрійович. У колгоспах “Жовтень” та імені Сталіна з’являються перші автомашини. Першими шоферами стали Соловей Петро Андрійович та Середа Григорій Костянтинович.
Головою сільської ради був обраний Романенко Петро Юхимович.
У 1929 році була створена перша партійна організація, першими членами якої стали Писаний Петро Лазарович, Варич Федір Микитович, Рак Павло Андрійович, Топіха Іван Герасимович.
У цей час, за клопотанням батьків, була відкрита початкова школа. Її розмістили у будинку, який конфіскували у попа (його і зараз називають “попові хати”). Навчались діти 4 роки, наповнюваність класів була невелика. Так, вдалося встановити, що у 3 класі у 1937 році було 12 учнів, а всього у школі навчалось приблизно 40 дітей. Була одна вчителька Мареоніла Григорівна, допомагав їй Топіха Герасим Степанович.
У 20-х роках у селі була однокласна школа при церкві. Навчання було платним, навчалось всього 3 дітей.
За “бажанням жителів” у 1937 році була побудована школа, спочатку семирічка, а потім вона стала середньою. На 1 вересня 1939 року набралось в перший клас більше 40 дітей.
До війни в селі були чотири індивідуальні точки торгівлі, їх називали лавками.
Початок війни ... Вересень 1941 року запам’ятався русанівцям жорстоким боєм за село. 17 вересня німці наступали двома напрямками: із села Плоске і з Кулаженців. Оборону вели матроси Дніпровської флотилії. На околицях села зав’язався нерівний бій, який тривав більше 4 годин. Очевидцями його стало чимало односельчан, які зачувши стрілянину, тікали до Чернечого лісу, швидко рили там окопи і ховались від фашистів, але, фактично, попали на поле бою і були свідками того, що багато воїнів полягли, а решта відступили.
Захопивши село, фашисти нишпорили по хатах, сараях, забирали птицю, худобу, продукти харчування. Був введений окупаційниц режим. Почалися арешти, вбивства. Так у 1945 році був розстріляний організатор колгоспу, секретар парторганізації Топіха Іван Герасимович.
Чимало людей втекли в ліс і там влились у партизанській загін імені Щорса, який було сформовано в селі Піски Чернігівської області Кривцем Олександром. Час від часу партизани з’являлись в нашому селі, наводячи страх на фашистів, які влаштували свою комендатуру в приміщенні школи. Партизани робили далекі рейди через ліси, з’являлись на залізниці в Кучакові, палили бензоскладі, вбивали фашистів. Зв’язковою партизан була молода дівчина Соловей Одарка Олексіївна. Фашисти часто влаштовували облави з метою винищення народних месників, але їх вчасно попереджали.
Партизанським поселенням став хутір Перше Травня. Туди німці боялись потикатись. В травенських лісах партизанили не тільки русанівці, але й ті, кому вдалось втекти з полону.
Звірствам фашистів не було меж. У 1942 році був убитий Топіха Павло Миколайович за те, що відмовився віддати спійманого коня, Юрченко Єфросинія Олексіївна була вбита по дорозі до лісу, куди йшла на зв’язок із партизанами. У 1943 році в сусідньому селі Ядлівці по-звірські було закатовано семеро наших односельчан. Зразу їх катували в Русанові, в сараї, а надвечір перевезли досусіднього села і продовжили допит. Нічого не дізнавшись, фашисти порубали тіла і викинули в кагатні ями з-під картоплі.Старенький житель з крайньої хати Ядлівки передав цю страшну звістку. Рідні закатованих темної ночі, пообмотувавши колеса возу ганчір’ям, поїхали і викрали останки мучеників. Похоронили їх в трьох могилах, розпізнати останки було неможливо.
Ось ці сміливі, мужні односельчани :
Рак Федір Степанович,
Литовченко Тимофій Денисович,
Соловей Іван Корнійович,
Рябий Іван Юхимович,
Рябий Данило Данилович,
Рябий Мусій Миколайович.
Разом з ними смертю хоробрих загинув 14-річний Жук Петро Юхимович, який був зв’язковим парт.загону. У червні 43-го хтось видав юнака.
Ще 6 жителів розстріляні невідомо де. Сліди їх загубились в Броварах. Близько 100 юнаків і дівчат були вивезені до Німеччини на примусову роботу. Окупація в Русанові протрималась 2 роки. Німці звіріли, терплячи поразки на фронті. Ще в липні 1943 року спалили до тла сусідню Ядлівку, врятувались лише ті, хто втік із села.
Визволення Русанова почалось 19 вересня 1943 року.Почулися автоматні черги зі сторони Ядлівки.
Першими в село зайшли розвідники 163 дивізії 38 армії, якою командував генерал армії Москаленко. Переправившись через Трубіж біля так званої Парні, бо міст при відступі фашисти зірвали, не дали змоги фашистам спалити наше село. А такі наміри були. На хуторі Пісок вони спалили кілька хат, у погреби накидали соломи, обливали бензином і підпалювали зруби в криницях. Встигли підпалити скирти немолотого хліба та громадські будівлі колгоспів. Але радянські воїни настигли вчасно. Вбитих і поранених при визволенні села не було.
Як символ вічної пам’яті й глибокого смутку за односельчанами, які загинули в боях, височить в парку обеліск Вічної Слави. Тут викарбувані імена 334 жителів села Русанів,які загинули на фронтах ВВв або пропали безвісті. Обеліск було відкрито на траурно-урочистому мітингу 9Травня 1968 року.
При обороні нашого села загинуло більше 50 матросів Дніпровської флотилії. Останки були у 1946 році перенесені у Братську могилу, що знаходиться і понині в центрі села. Але деякі могили були на городах села по вулиці Набережній.
За ініціативою голови сільської ради Юрченка Івана Трохимовича у 1976 році відбулось перезахоронення на новому кладовищі. Так, через 35 років, в селі з’явилась ще одна Братська могила, в якій покоїться прах трьох воїнів.
Біля пошти над трасою у 1963 році зупинився воїн, стоячи на коліні і тримаючи в руці каску. В іншій руці тримає приспущений прапор, схилив у шані перед загиблими голову. Так виглядає пам’ятник на Братській могилі, в якій покояться моряки Дніпровської флотилії, партизани, воїни, що були похоронені в різних місцях села. Спочатку був встановлений скромний обелісок із зіркою. Над пам’ятниками ведеться шефство школярами.
Електромережа підведена до Русанова 1948 - 49 р.р. Проводили її Соловей Іван Тимофійович, Соловей Юхим Олексійович та Соловей Федір Тарасович.
Дорога з твердим покриттям (бруківка) була покладена у 1965 році.
Після війни відкрили 3 цегляні заводи. Цеглу робили з глини, обпалювалася соломою, торфом, гіллям з лісу. Цегла йшла на будівництво фермерських приміщень. Багато праці і старань у відбудові колгоспного господарства приклав Рябий Дмитро Сергійович. Який був головою колгоспу “Жовтень” потім бригадиром будівельної бригади.
Особливе місце в історії Русанова потрібно виділити Хазану Михайлу Львовичу. Адже саме під його керівництвом колгосп “ Русанівський “ за кілька років стає передовим господарством і докорінно змінюється стиль життя селян, ставлення до праці, культура, добробут.
У 1933 році після строкової служби в Чернігові, де став членом КПРС, виконуючи Постанову ЦК КП(б)У про додаткову мобілізацію 20 тисяч комуністів на посади голів колгоспів, був направлений на Броварщину.
Бандитизм,куркульський опір, труднощі неурожайного року - ось з чим зустрівся малодосвідчений керівник в Гоголеві. Через рік - Богданівка, де були проблеми з колективізацією. Два роки очолював Михайло Львович Богданівську сільську Раду. За цей час створив парторганізацію, знешкодив ворожі елементи, завершив колективізацію, зміцнив колгосп, підготував актив.
З фронту Великої Вітчизняної війни гвардії капітан Хазан займає капітанський місточок в одному з гоголівських колгоспів. Вдень і в ночі трудились люди, відбудовуючи розграбоване господарство. Через 5 років - перша радість, колгосп став на ноги,економічно зміцнів,комітет ВДНГ нагородив його машиною “ Победа”.
Після укрупнення колгоспів у 1950 році Михайло Львович знову йде на прорив — очолити укрупнену з чотирьох дрібних і відсталих артіль імені Леніна в Русанові. І знову Хазан демонструє зразки розумної господарської політики, проявляє організаторський хист, уміння, вести за собою людей.Колгосп невдовзі став відкривати районні зведення. Мало не кожного року був учасником Всесоюзної виставки. В 1958 році за видатні заслуги в розвитку колгоспного будівництва М. Л. Хазана удостоєно найвищої урядової нагороди - орден Леніна. Радгосп “Русанівський” під керівництвом Хазана М.Л. нарощує і нарощує темпи. Господарство кожного року рентабельнішим. Зі спогадів М.Л. Хазана: “Коли б мене запитали, що найбільше вразило в цьому селі, відповів би: люди! Працьовиті, дружні. З ними найскладніше завдання не складне.”
Вагомі показники у виробництві, фінансова стабільність дозволили правлінню радгоспу направити значні кошти на соціальні та культурні потреби. У 1955 році почали будівництво Будинку культури. Стіни зводили майстри з Білорусії. Була часткова затримка будівництва стелі - велика площа, але рішення було знайдено і все зробили якнайкраще.Відкриття пройшло урочисто: самодіяльність села, циркові номери з Укрконцерту, знаменитіТарапунька та Штепсель, потім вистава драматичного театру ім. І. Франка «Сто тисяч”. За період роботи Будинку культури села на його сцені побували багато знаменитих колективів та відомих артистів. Майже щорічними гостями були театр Франка,капела “Думка”, ансамбль “Льонок”. Договір між колективом Держтелерадіо, керівником на той час був Оберенко і радгоспом “Русанівський” давав можливість у будь-який час давати концерти на високому культурному і професійному рівні.Русанівці слухали Дмитра Гнатюка, Фемі Мустафаєва, Кондратенка, І. Поповича, Антонова, Франько, М. Оляліна.
В цей же час в село на прохання Михайла Львовича приїжджає Радомисельський Олександр Наумович, військовий музикант, який організовує духовий оркестр. Його найкращий учень Сімонов Анатолій Григорович і до сьогоднішнього дня гідно продовжує справу свого вчителя. Ось уже понад 30 років у Русанові з-під крила вчителя музики Русанівського НВО Сімонова А.Г.виходять музиканти-духовики. Після Будинку культури побудувіали баню, нові сараї на фермах, 3 житлові двоповерхові будинки, гуртожиток, контору. Допомагали зводити хати. Основна забудова села була у 50- 60 роках.
Виросли два великі тепличні комплекси. Тут успішно вирощувалась розсада, яка потім у дбайливих руках тепличниць давала високі врожаї огірків, помідорів, баклажанів, капусти. Вирощували 29 найменувань овочевих культур. Великі площі були засаджені садами, суницею.
У вересні 1958 року передове господарство відвідали тодішні керівники СРСР Микита Хрущов та Маленков Г.М. Побували на фермах. У будівельній бригаді, зустрілись з колгоспниками. З ковалем Маркуцею Іваном Хрущов вітався за руку. Робітник, розгубившись, каже: “У мене брудні руки.” На що Микита Сергійович відповів: “ У робочих руки завжди чисті, вони годують людей. Перебував у господарстві більше трьох годин, побажав збільшити виробництво продукції. Хазан М. Л. Сказав, що мало орних земель, багато боліт,запропонував вирішення цієї проблеми - осушити заплаву р. Трубіж. “ Буде зроблено,” - віповів Хрущов. І в наступному році уже парацював механізований загін по осушенню заплави Трубежа.
Одна з причин успіху роботи радгоспу “ Русанівський” - курс на формування сільських організаторів, своїх керівних кадрів. Михайло Львович був проти “привозних” кадрів, бо серед них літуни трапляються. І тому за кілька років були “вирощені” свої кадри. М.К. Рябий — пастух, обліковець, зоотехнік, завідуючий племінною фермою. На стільки знав свою справу, що міг будь-коли розповісти родовід кожної корови, кличку, скільки молока дає. На його фермі виросла ланка комуністичної праці на чолі з Героєм Соціалістичної Праці Марією Захарівною Пильтяй. Майбутня героїня народилась 16.01.1932р. в с. Русанів. Після закінчення 7 класів з 1947р. пішла працювати в колгосп ім.Жовтня на різні роботи. А з 1950р. працювала дояркою і потім бригадиром молочно-товарної ферми радгоспу “Русанівський”. В 1958р. нагороджена орденом Леніна. За сумлінну працю, досягнення високих показників по надоях молока в 1966р. була нагороджена орденом Леніна та Золотою Зіркою Героя Соціалістичної праці. В 1972р. нагороджена третім орденом Леніна. Неодноразово була делегатом всесоюзних з’їздів. Працювала бригадиром молочно-товарної ферми № 1 до 1989р. Разом з чоловіком Слизюком Іваном виховала 3 синів. В даний час на заслуженому відпочинку, веде активний спосіб життя: буває на святах у школі, бере активну участь у житті села.
Соловей Петро Андріянович закінчив школу садоводів і став бригадиром. Петро Григорович Соловей — учень технікуму, бригадир, агроном-овочівник. Іван Трохимович Юрченко — школа, школа садоводів, школа по підготовці керівних кадрів, агроном-плодоягідник, голова сільської Ради. Тупий П.П. – школа садоводів. Бригадир, управляючий ІІ відділенням. Гулий А.С. – школа садоводів, школа керівних кадрів, агроном. Топіха П.Н. – курси зоотехніків, бригадир ферми № 1. Юрченко П.М. – бригадир ферми, голова сільської Ради. Такий же творчий ріст був у бригадирів П.О. Божука, І.Я. Литовченка, І.Д. Солов’я та ін.
Мудре керівництво,організаторські здібності, працелюбство Михайла Львовича і русанівців дали свої результати: село розквітло, люди відчули свою значимість, покращився добробут, і за доблесний труд люди отримали нагороди. 1966 рік був особливо “врожайним”: Пильтяй М.З. — доярці радгоспу було присвоєне почесне звання Героя Соціалістичної праці і нагороджено орденом Леніна, Рябу Антоніну Андріїйну — доярку, Хазана М.Л. — директора, Литовченка І.Я. — садовода орденом Трудового Червоного прапора, Рябого М.К — бригадира твари нної ферми , Солов’я П.А. — бригадира садової бригади — медаллю “За трудову доблесть”, Гулого М.Ф. — бригадира, Костиру Ф.Ф. — бухгалтера, Костюка Г.Д. — комбайнера — медаллю “За трудову відзнаку”.
У 1966 р. обладнано першу автоматичну телефонну станцію. Тепер телефонний зв’язок мають всі відділення місцевого радгоспу, ферми, школа, лікарня, Будинок культури. З Русанова можна говорити з навколишніми селами, Броварами і Києвом.
1967р. — тракторній бригаді присвоєно почесне звання — “ Тракторна бригада високої культури землеробства”.Бригадир В.О. Губанов. В цей період доярка М.З. Пильтяй добивається високих надоїв молока ( щоденно 17-18 кг. від корови ). Стараються не відставати і її подруги А.А. Ряба, О.Т. Стафієнко, О.Ф. Семенюк. Радгосп ” Русанівський ” щодня відправляє в столицю 11т молока.
У 1968р. після закінчення Дніпропетровського медінституту на роботу прибуває молодий терапевт Бутенко Микола Іванович, який буде лікувати 3,5 тис. русанівців, серед яких 660 дітей. Лише через 25 років збудеться його мрія – сучасна амбулаторія з стоматологічним кабінетом, з обладнаним фізкабінетом, з лабораторією, кабінетом ЕКГ.
1969р. — нагороджено орденом Леніна М.Л. Хазана. У колективі радгоспу багато хороших змін: побудували ремонтну майстерню, вісті з радгоспу про високі врожаї, трудові успіхи русанівчан не сходять зі сторінок районних та обласних газет, слава про молочні надії гримить на всю Україну
# Орденом Леніна нагороджуються: Юрченко Домна Минівна,
# Безпала Палагея Трохимівна,
# Ряба Антоніна Андріївна,
# Тупий Петро Панасович.
Орденом Трудового Червоного прапора:
# Соловей Гапа Андріївна, Петрюк Володимир
# Йосипович, Рак Варвара Іванівна, Середа Петро
# Семенович, Рябий Петро Онанович, Кособлик
# Микита Сергійович, Гулий Іван Гордійович,
# Марченко Сергій Федосійович.
Орденом Жовтневої революції
# Коваленко Сергій Іванович.
Орденом “Знак пошани”:
# Юрченко Іван Трохимович,
# Соловей Ганна Миколаївна,
# Кузьменко Катерина Кузьмівна,
# Рак Ганна Григорівна,
# Костира Матвій Лукич та ін.
Орденом “Трудової слави”:
# Колутницька Євгенія Михайлівна,
# Діденко Василина Данилівна,
# Юрченко Анастасія Григорівна та ін.
Жити ставало краще, народжувались діти, яким треба було давати знання, виховувати. До вчителів Дорошенко О.К., Прудкої Г.У., Крук Н.Г., Сідушова М.П. приєднуються молоді, заповзяті вчителі Процько Б.І., Білошапка В.Г., Вєсєлова Ю.В., Пєнкіна Т.Т., Курило М.Ю., Харченко Г.К., Хохлова Г.І., Янчицька О.П., Сімонова Н.Д., Спруде А.А., Кудлай О.Л. та Кудлай М.Д., Заряда М.Д., Дяченко Н.Г. Вони надовго стануть справжніми носіями світла знань. Школа під керівництвом Ніколаєнка М.М., а потім Зайця О.Л., добивається хороших результатів у навчанні та виховуванні молоді. Комсомольська та піонерські організації признаються кращими в районі, піонерважата Пильтяй К.М. неодноразово нагороджується грамотами обкому комсомолу.
Навчання відбувалось у відремонтованій після війни школі у дві зміни. Приміщення спортзалу не було.
Коли в 1974 році була прийнята постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів про допомогу промислових підприємств селу, було підняте питання про реконструкцію школи.Інститут Київпроект допоміг оформити документи на добудову і реконструкцію школи. Найбільше доклали старань працівники школи Яновський Я.С., парторг радгоспу Рябий Іван Павлович, директор радгоспу Михєєв Л.Є.. Зі сторони шефів найбільше зусиль приклали архітектори Хлєбнікова Зінаїда Євгеніївна — автор проекту, Оліксієнко Михайло Федорович. Вони за півроку виготовили всю документацію на перебудову школи.
Будівництво вела бригада Броварисільбуд, фінансував радгосп “Русанівський”.
1977 р. 1 вересня. Відкривається нова школа на 500 учнів, збудований спортзал, за допомогою батьків була збудована їдальня.
Педагогічний та учнівський колективи живуть цікавим багатогранним життям. Виробничі бригади школи займають перші місця в районі.
Учні подорожують до Москви, Волгограду, Ленінграду, Євпаторії, Ялти, Бресту та інших міст країни. ВІА “Юність”, “Тоніка”, духовий оркестр,вокальні ансамблі, чоловічий хор “Третя рота” під керівництвом Сімонова А.Г та Черненка М.П.. часто збирають у будинку культури на концерти.
На фермі,завідуючою якої вже стала Герой Соцпраці Пильтяй М.З. зроблено молокоблок. Труд доярок полегшився, умови праці стали комфортніші, і надої теж високі. Директором радгоспу в цей час працює Міхеєв Л.Є. В селі будується вулиця Спеціалістів, де квартири отримали інженери, вчителі, агрономи, економісти, бригадири та ін., будується нова їдальня на другому відділені.
Літній відпочинок учні школи проводять у місцевому таборі праці та відпочинку “Першотравневий” разом із школярами 57 і 48 шкіл Печерського району м. Києва.
Голова сільської Ради в цей час — Юрченко І.Т. Велика увага приділяється благоустрою села, організації культурного дозвілля, роботі загонів добровільних дружин правопорядку.
З 1982р. радгосп “Русанівський” очолив заступник директора Дарницького спецтресту з питань тваринництва Дмитриченко Василь Михайлович. Господарство було низькорентабельне, слабка трудова дисципліна (часто мінялись керівники, люди втрачали віру і надію в керівника); не вистачало кормів, а поголів’я було 1950 корів і 2500 великої рогатої худоби.
Ціль приходу нового керівника була підняти продуктивність худоби, збільшити урожайність зернових культур, щоб галузь тваринництва стала прибутковою. Розпочинається робота по підвищенню родючості грунтів, яка через півтора року дала свої результати. Було посіяно 400 га кукурудзи по органічних добривах. Велику увагу приділяли вирощуванню кормових буряків, яких було 12 000 т закагатовано. Посів зернових культур проводився по інтенсивних технологіях. Кошти йшли в касу від молочної продукції. Урожай зернових сягав 30%. Валовий збір зерна був від 2,5–3,5 т. Це повністю задоволняло господарство зернофуражем. Велику увагу приділяли посіву трав у сумішах для заготівлі сіна, якого мали на кормових дворах від 2,5 до 3 тис. т подрібненого. Це дало швидкий ріст маточного і відгодівельного поголів’я. Продуктивність худоби виросла з 2,5 тис.кг до 4 тис. кг молока. Щоденно відправляли 27 т молока на Гоголівський молокозавод.
Велика увага приділялась племінній справі. На базі двох корівників було створено з 500 голів племінне ядро, яке давало поповнення генетично продуктивних теличок. Це давало змогу зробити молочну галузь високорентабельною. Менше 1 млн. карбованців в касу господарства не поступало. В ці роки пліч-о-пліч з Дмитриченком В.М., очолюючи тваринницьку бригаду, працює Пильтяй Марія Захарівна.Періодично покращуються умови праці доярок, сама технологія доїння. З року в рік зростала зарплата. Кращі майстри машинного доїння отримували 500 і більше карбованців. Це Юрченко Ольга Федосіївна , Рак Анюта Яківна, Шевченко Віра Іванівна, Катерина Федосіївна. Тепличниці Кузьменко Катерина Іванівна, Кваша Раїса Іванівна, Соловей Анюта Миколаївна – майстри своєї справи, люди, на яких можна було обіпертись будь-коли, завжди мали високі показники в роботі. Вміло була організована ветслужба, яку очолював Харченко Віталій Миколайович.
Другим напрямком роботи було овочівництво. Великі доведені площі не давали бажаного результату. Тому спеціалісти господарства вивчали досвід передових господарств і впроваджували їх технології у радгоспі “Русанівський”.
Через деякий час реалізація овочів сягнула 7 тис. тон за рік. Особливо досягли успіхів у вирощуванні капусти у відкритому грунті, моркви, огірків, помідорів, кабачків. Овочеві культури обробляли згідно норм, взятих населенням, та за допомогою шефів Ленінського району міста Києва. Вдалося повністю замінити тепличні каркаси в бригаді №1 та 2, які відповідали новим технологіям. Був відчутний вклад в касу від реалізації ранніх овочів, що давало змогу вчасно виплачувати зарплату і вести будівництво господарським способом. Бригадирами були Гулий Микола Федорович та Дяченко Таїсія Антонівна, вміле керівництво яких давало змогу вирощувати баклажани, перець, ревінь, помідори.
Такий спосіб ведення господарства давав можливість радгоспу збудувати 16-квартирний будинок, амбулаторію, зробити тверде покриття доріг в селі (вул.Гайова, Партизанська). З 1986 року почалось підведення газопроводу низького тиску і збудована газорозподільна станція. Газифіковано майже всю територію села. Побудовано механічну майстерню і машинний двір, які обслуговували 70 тракторів, 50 автомобілів, 12 комбайнів. Був благоустроєний гараж, з 1972р. яким керує Писаний Петро Денисович. На честь 50-річчя визволення села від німецько-фашистських загарбників за ініціативою завгара на території гаража був встановлений пам’ятник. Були покриті бетонними плитами під’їздні шляхи до заправок, до збудованих силосних траншей та 4 сіносховищ. Велику участь і допомогу у будівництві надавали шефи: Мостозагін 112 Бровари-трест, Мостобуд м.Київ, трест Мостобуд, інститут ВНІПІ трансгаз, трест Південнозахідбуд. Вмілим керівником будівельних робіт проявила себе Пономаренко Ольга Степанівна.
В селі працює НВО “Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. - дитячий садок”, яким керує Телендій В.М. За останній час збудована газова котельня. Педагогічний колектив налічує 25 вчителів, 11 - випускники Русанівської школи. Це – Сімонов А.Г., Пильтяй К.М., Доланська Л.І., Телендій Т.М.,Зінь О.Р. Соловей С.І., Міщенко Г.Г., Луценко Г.Д., Міщенко В.А., Фіцай Л.Г., Пильтяй С.В. Школа гідно продовжує традиції своїх предків поколінь.
Підготувала Телендій Т.М.–заступник деректора школи з виховної роботи.
http://rusaniv.org.ua
