Історія села Лецьки

Проблема виникнення та історичного розвитку села й тим більше вивчення топонімії, в попередні роки майже не розглядалась. Ще в 1950-х рр. В.М. Брахнов звертав увагу на особливості назви села та здійснив спробу її пояснити. Досить побіжно згадується село в багатотомному виданні “Історія міст і сіл УРСР”.

Розвідки відділу археології ПХІКЗ проведені в 1975-76 і 1990-91 рр. дозволили створити певну інформативну базу для подальшого дослідження проблеми, зосереджену у археологічних звітах. Але варто відмітити, що до інформації про топоніміку слід відноситися з обережністю і перевіркою, оскільки в ній можуть міститись неточна прив’язка на місцевості, неправильні ототожнення та написання тощо. Першу спробу обробки і систематизації зібраних топонімів здійснив О.В. Колибенко. Ним укладено короткий перелік топонімів Переяславщини, куди ввійшла незначна частина топонімів с. Лецьки. Подальші дослідження, здійснені автором даної публікації, дозволили дещо збільшити обсяг інформації про населений пункт та його околиці. Походження назви села мовознавець В.М. Брахнов пов’язує із словом “лядина” – дика, необроблювана ділянка, посилаючись на перекази, згідно з якими село раніше називалося Лядське. Існує також інша версія, що виводить назву від імені Лесько (Лесик). Зокрема за народною етимологією село отримало свою назву від першопоселенця – козака Лецика. На картах Гійома де Боплана, створених у другій чверті XVII ст., село зустрічається в перекрученій формі Лашки (Laszky).

Назва села досить незвична для Середньої Наддніпрянщини, але не єдина. Так в межах Київської області існує кілька сільських населених пунктів із буквосполученням -цьки: Великі Прицьки, Дацьки, Онацьки, Хоцьки та Яцьки. Можливо це вказує на архаїчне виникнення назви населеного пункту. Версія В.М. Брахнова про походження назви с. Лецьки, не заперечує дане припущення. Саме поняття “лядина” в розумінні необроблюваної, цілинної землі, досить давнє й походить із старослов’янської мови. Назви такого плану характерні для порівняно раннього періоду і чітко відрізняються від ойконімів, що сформувались у XVII ст. (головним чином від козацьких прізвищ та прізвиськ). Досить цікавим й досі відкритим залишається питання про існування в сучасних межах села поселенських структур, різних хронологічних періодів, які вдало вписуються в археологічну карту Переяславщини. Результатами археологічних розвідок встановлений початковий етап заселення даної території – епоха мезоліту. Досить рідкісними є й пам’ятки енеоліту. Ширше представлені пам’ятки раннього та середнього бронзового віку. Їх характерною рисою, для даного мікрорегіону, є наявність просторового зв’язку між поселеннями та курганними похованнями, які часто розміщуються на невеликій відстані один від одного. Пам’ятки з матеріалами зазначеного періоду в значній кількості виявлені в долині Броварки й логічно доповнюють комплекси раннього та середнього бронзового віку території нижнього Потрубіжжя та лівобережжя Середньої Наддніпрянщини. Це свідчить про поширення поселенських структур подібного типу в глиб плато лесової тераси. Єдине поселення білогрудівської культури в ур. Береги репрезентує епоху пізньої бронзи. Загалом, пам’ятки цієї культури рідкісні для долини Броварки. Незначна кількість матеріалів, низький рівень дослідженості та постійно діючий фактор руйнації пам’яток заважає побудувати чітку картину заселеності мікрорегіону в період бронзи. Важко говорити про існування в межах сучасної території села населення скіфо-сарматського часу, оскільки відсутні чіткі дані, що вказували б на це. Єдиною на цей час сарматською знахідкою є бронзова шпилька із Розгребиної могили, що знаходиться неподалік села. Наступним етапом збільшення концентрації населення в околицях сучасного села став пізньоримський час. Цей період відзначився щільною заселеністю обох берегів р. Броварки в межах мікрорегіону. Близько п’яти пам’яток містять ліпну кераміку київської культури або кружальну черняхівської культури. Значно простіше складається ситуація з періодом Київської Русі.

Археологічні розвідки останніх років дозволили локалізувати в околицях с. Лецьки два селища давньоруського часу, розміщені на відстані 2 км одне від одного. Обидві пам’ятки розташовані на пологому лівому березі р. Броварки. Інший, правий берег річки, очевидно, був заселений компактними групами (родами) напівкочових тюркських племен, в даному випадку – берендеями, що виконували подвійну функцію: окрім догляду за княжими табунами коней, вони заповнювали території, що вважалися небезпечними в плані оборони від нападів половців. Таке географічне розміщення згаданих селищ дозволяє зробити припущення про входження їх поряд із селищем та городищем (літописне м. Воїн) в межах с. Вінинці в оборонну систему Переяславля Руського в межиріччі Трубежа-Супою (комплекс, створений городищами в сс. Гайшин, Ташань, Вінинці, Циблі; “Змійовими” валами та заселенням торками і берендеями районів, небезпечних від половців). В другій чверті ХІІІ ст. поселенські структури даної території, були знищені внаслідок вторгнення монгольського війська. Складно говорити про існування тут будь-якого населення в післямонгольський час, оскільки відсутні археологічні та писемні свідчення цьому. Враховуючи факт присутності с. Лецьки на картах Боплана, як сформованої адміністративної одиниці з достатньо великою кількістю жителів, очевидно, час виникнення села слід віднести до кінця XVI-початку XVII ст. Що й підтверджується виразним керамічним матеріалом. На даний момент, давнім його центром слід вважати територію в трикутнику ур. Переходенка – ур. Шкільний Двір – куток Буряківщина. Незважаючи на значний вік даного населеного пункту, більшість його мікротопонімів, що дійшли до наших днів, мають топооснову, сформовану в пізніші часи. Зрозуміло, їх назви виникали протягом різних хронологічних періодів, що дозволяє отримати певну історичну інформацію, закладену в цих топонімах. Пропоновані нижче назви (мікротопоніми) добре розкривають як сам процес топонімізації, так і характерні ознаки часу його реалізації.

Козацький старшина на прізвище Лецик, одержавши наділ землі біля р. Броварки, заснував хутір. В селі Лецьки станом на 1926 рік нараховувалося 237 дворів та проживало 1772 мешканці. В 1930 році створений колгосп “Соцперебудова”. При цьому було розкуркулено 5 заможних селянських родин. Загальна кількість померлих від голоду по Лецьківській сільській раді (села Лецьки, Віненці, Пологи-Чобітьки) – 1265 чол. В с. Лецьки – 456 чол. Померлі від голоду були поховані на сільському кладовищі. З ініціативи сільської ради на кладовищі встановлено дерев’яний хрест в пам’ять жертвам Голодомору 1932-1933 років.

 http://uk.wikipedia.org