В храмах Баришівського району молилися за жертв голодомору

В храмах Баришівського району молилися за жертв голодоморуСвященикам, напевно, як і соціальним  працівникам, найчастіше доводиться спілкуватися з літніми людьми. Ті настоятелі храмів, які вже понад  два десятки  років очолюють парафії, не раз стикалися з тими, хто пережив жахіття 1932-33 років. Часто доводилося вислуховувати моторошні історії сповнені болю і страждань. За останні 25 років по селах Баришівського району було зібрано понад тисячу свідчень злочинів радянської влади проти українського селянства. Очевидців опитували вчителі і учні сільських шкіл, бібліотекарі, місцеві аматори-краєзнавці, також до збору скорботної статистики долучилися священики району.

Свідків тих жахливих подій залишається дедалі менше. Очевидцям на даний час ледь не сотня років від дня народження…

«В 1996 році, коли я був призначений в Перемогу настоятелем, - згадує протоієрей Олександр Ярмольчик, -  в селі проживало більше сотні чоловік, які на свої очі бачили всі жахіття голодовки 33-го, так тут називають голодомор, а зараз майже нікого не залишилося.»

Протоієрей Любомир Біляк благочинний Баришівського церковного округу, вже не перший рік виношує ідею -  встановити пам’ятний знак жертвам голодомору в районному центрі. «В самій Баришівці померло з голоду в 1932-33 роках близько 70 чоловік, а от в районі загалом  близько 10 тисяч. Пам’ятник жертвам голодомору та репресіям безбожної влади був би нагадуванням і засторогою  для нас і прийдешніх поколінь на скільки жорстокою може бути режим і сама людина…»

А в Лехнівці в часи голодомору трапився такий випадок: жіночка за одяг чи рушники виміняла в когось пляшку олії і в пазусі несла додому. Дорогою знесилена впала і олія розлилася. Інші, хто знемагав від голоду, дізнавшись, що на дорозі пролилася олія йшли туди і їли землю…

Настоятель Покровського храму с. Поділля  протоієрей Олександр Губенко  разом з колишньою сільською бібліотекаркою Людмилою Іванівною Прокопенко, збираючи дані для історії села, не обійшов теми голодомору. «…В часи голодомору на кладовищі була яма, куди скидали тіла заморених голодом кілька днів, а потім її засипали. Якось кинули туди тіло дівчинки на ім’я Марфуша. Ввечері повз кладовище йшов чоловік і почув дитячий плач, підійшов до ями, а там  серед трупів маленька дівчинка ридає. Він витяг її з ями і вона вижила. Невеличка на зріст так і залишалася Марфушею і дожила до 80-ти літ. А ще одна історія, яку переповів Іван Михайлович Орнацький мешканець села Веселинівка. Його прадід, рятуючи від голодної смерті маленьку дочку,  здолавши різні труднощі, вивіз її за межі України і залишив там  жебракувати. Батько заставив вивчити напам'ять адресу і прізвище, щоб доня, якщо виживе, змогла повернутися назад. Маленька Марія, так звали дівчинку, просила милостиню, доки не пристала до однієї сім’ї, а через деякий час повернулася в рідне село.»

А настоятель церкви архистратига  Михаїла, що в селі Лукаші, протоієрей Павло Лисенко навіть фільмував (відео) свідчення тих, які пережили голодомор. Загалом в Лукашах з голоду померло понад 700 осіб і був навіть випадок людожерства.

Церкви в Баришівському районі почали закривати в 1931 році і перший храм, який закрили більшовики, це Баришівська Троїцька церква. В 1932-33 роках храми по селах ще діяли, а в Селищі навіть Георгієвську церкву розписував за їжу іконописець.  Після жнив по району почалася «заготівля» зерна.

Наділені вповноваженнями  і озброєні радянською владою, місцеві і заїжджі активісти почали ходити по хатах, вимагаючи здати державі зерно. Забирали все, навіть квасолю, борошно, дерть, вузлики з маком, а потім і худобу і рушники. Щоб люди не переходили з села в село, виставляли спеціальні загороджувальні загони. Восени люди почали мерти, вмирали від голоду навіть в жнива 1933-го. Баришівська районна газета «Прапор колективіста» жодного слова не зронила про голодомор по селах, натомість писала, про недбальство колгоспників в яких подохли коні…»

В середині 1930-х в напівмертвих селах почали закривати храми, перетворюючи їх на зерносховища для новоутворених колгоспів.

Цими днями священики району молилися за душі заморених голодом і убієнних безбожною владою. Боляче слухати людей, які бажаючи сподобатися певним політичним групам, заперечують штучний голод, який був впроваджений більшовицькою владою…

March 2024
Mo Tu We Th Fr Sa Su
26 27 28 29 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31