Розкол поглиблений за рахунок нового розколу

Розкол поглиблений за рахунок нового розколуМитрополит Антоній (Паканич) розповів, хто і чому проти церковної єдності.

 

Ми сьогодні з сумом спостерігаємо, як обіцяне Фанаром «улікування» розколу стало грубим і цинічним посиленням його, що завдає глибокі рани тілу Церкви Христової і провокує ворожнечу і напругу в церковному і світському суспільстві.

Невже таким чином проявляються батьківська любов і турбота?

«Хіба є серед вас такий батько, який, якщо син попросить хліба, подасть йому камінь, а якщо риби, замість риби подасть йому змію?» – йдеться в Євангелії.

Виходить, є. Таким «батьком» для Православної Церкви та Її вірних став Константинопольський Патріархат, той, хто в союзі братньої любові з іншими Помісними Православними Церквами повинен оберігати єдність Церкви і дбати про чистоту Її канонів.

Багатостраждальна Українська Православна Церква з початку свого утворення терзаєма розколом, і ось до колишніх кривдників і самозванців приєдналися колишні брати у Христі, приєдналися в боротьбі проти істини. 

Без вад

Церква не просто так бореться за чистоту вчення і догматів протягом свого існування. Вона це робить для того, щоб зберегти і надати християнам у всій повноті можливість містичного єднання з Богом. Саме в цьому полягає сенс людського життя.

І якщо раніше розділення виникали через єресі тобто догматичних, релігійних суперечок: це і несторіани, і монофізити, монофеліти і іконоборці та ін., то причини сучасних розколів, в тому числі що відбуваються зараз на наших очах, лежать зовсім в іншій площині.

В розколах останніх часів вирішальним фактором є не релігійний аспект, а політичні, соціальні та етнічні інтереси, які і стають головною, вирішальною силою, що визначає життя Церкви.

Це чисто світський підхід без урахування релігійної, містичної природи Церкви. Він вважається Православною Церквою єрессю і має спеціальну назву філетизм – в основі якого політичні або етнічні, культурні інтереси.

Ми сьогодні спостерігаємо грубе порушення канонічних принципів, усталених протягом століть і прийнятих всією повнотою Православ'я.

Церква стала заручником політичних ігор, амбіцій, брехні і наклепу, геополітичних розділів.

Але все це ні в якому разі Її не применшує. Церква стає тільки сильнішою і міцнішою. З'являються нові сповідники і молитовники.

Так було завжди за часів гонінь і буде навіки.

Один за всіх і всі за одного 

Церковна єдність в першу чергу полягає в спілкуванні Помісних Церков, яке проявляється в Євхаристійному спілкуванні і в братському, дружньому ставленні один до одного у вирішенні загальних і внутрішніх питань.

По-друге, в прагненні зберегти чистоту віри від лжевчень і розколів, захистити від ворогів. 

«Кафолічність Церкви, аж ніяк не будучи "привилеємˮ якого-небудь одного престолу або одного певного церковного центру, – писав відомий богослов Володимир Лоський, – а здійснюється швидше в багатстві і різноманітті помісних преданнь, які єдинодушно свідчать про єдину істину, про те, що зберігається завжди, всюди і усіма».

І так як Церква кафолична у всіх своїх частинах, то кожен з її членів – не тільки клірик, але і кожен мирянин – призивається сповідувати і захищати істину, опираючись навіть єпископам, якщо вони впадають в єресь.

Зрада

Нічого не нове під місяцем. Завжди знаходилися сміливці, які своїм життям ризикують в ім'я істини, віри, любові, близьких.

І були ті, хто не витримував випробувань, спокус і зраджував все, що йому близько і дорого.

Це страшна трагедія людини. Вона сама, як правило, не віддає собі звіт в тому, що сталося і вуалює свій проступок під «доброчесною» личиною, виправдовуючи і обеляючи всіляко себе.

Але якщо можна обдурити людину вигадками, то Господа обдурити не можна. Тому головний Суд над такими і останнє слово залишимо Йому.

Церква, як любляча мати, страждає і переживає через помилки своїх дітей і уболіває про всяке чадо – навіть якщо воно відкидає і жене Її.

Але якщо людина віддає перевагу не добру, а злу, не правді, а брехні, не справжній Церкві, а сурогату, то це вибір самої людини, за який вона сама і буде відповідати.

Якщо ж така людина переконує інших у своїй правоті, згадаймо слова Ф. М. Достоєвського: «...Якщо б хто мені довів, що Христос поза істиною, і дійсно було б, що істина поза Христом, то мені краще хотілося б залишатися з Христом, ніж з істиною».

Рятівний ковчег

Головне завдання Церкви – допомога людині в досягненні з'єднання з Богом. І в Церкві все премудро продумано, перевірено часом і підтверджено життям безлічі святих, щоб максимально сприяти цьому.

Церква закликає людину до постійного духовного пильнування і протидії підступам ворога ззовні і своїм внутрішнім пристрастям.

Завдяки правильному водійству Церкви людська природа повинна змінюватися і перетворюватися. І тому духовний подвиг кожного з нас так важливий для всього православного світу.

Щоб пізнати Бога, потрібно до Нього наближатися, неможливо осягати Його, не з'єднуючись з Ним. Шлях богопізнання є шлях обоження. І тільки це повинно турбувати християнина. Все інше має бути фоном, не більше. І Церква вірно і самозабутньо веде нас до наміченої мети.

В цьому і полягає головна відмінність істинної Церкви – рятівного ковчега – від псевдоцерков. 

Записала Наталя Горошкова

https://pravlife.org

ДОКУМЕНТИ