За переказними даними Богданівка — наступниця літописного града Милятичі (урочище Мелятичі), в якому жили монахи — «на Богом даній землі». Монастирське поселення виникло після 1072 року і було засноване переяславським єпископом Святим Єфремом. Назва «земля богданівська» походить ще з княжих часів. Перша письмова згадка про Богданівку датується 1616 р., коли село було засноване шляхтичем Степаном Аксаком. З 1650 р. воно переходить у власність Данила Виговського. Пізніше вотчине село Києво-Печерської Лаври.
Протягом всього існування села, його назва залишалась незмінною. Існують різні версії походження назви села. Згідно з польською люстрацією Остерського замку 1616 року, село було засноване шляхтичем Степаном Аксаком. Багатоманітність версій свідчать, що не має і не було однозначного погляду на походження назви села, а отже початки села губляться в давнині.
Перекази говорять, що нібито на території сучасного села була стоянка війська Богдана Хмельницького, тут залишилися перші поселенці, наділені Богданом землею. Тут колись першим поселенцем був Богдан, вигнаний за «погану поведінку» з козацького війська. Цей переказ доволі точно надає чисельність населення першого поселення — 20-40 осіб. Існує також ще два перекази, які суперечать один одному. Тут була піщана неврожайна земля, от люди і казали: «Що Бог дав, то й добре!» А за другим переказом, тут протікала невелика річка, що брала свій початок з Десни і текла в Трубайлів. Навесні річечка розлилась, тут було красиво, от і казали люди: «Це місце нам Богом дано». За характером другий переказ давніший. Для казенних селян богданівські землі були бідні, а для давньої сівери лісисто річкова земля була багатою і звіром, і рибою, і лісом.
Річечка з того переказу, що розливалася серед полів та лісів, — це Пристань, яка витікає з болота Мелятичі і через Рудню та Бобрик тече в Трубіж. Саме тут, як уточнює один з переказів, у Топовій березині, перші поселенці, монахи, біля озера заснували монастир. Мали млин, мололи зерно, займалися полюванням. Це опис класичного монастирського середньовічного господарства. Очевидно, це поселення монахів часів Єфрема, переяславського єпископа, який у своєму граді Милятичі влаштовував благодійну лічницю.
Святий Єфрем прославився своєю подвижницькою діяльністю. Він першим на Русі організував широку мережу лічниць, лікувалень для немічних монастирських старців. Якщо ця гіпотеза правильна, то маємо феномен першої назви — Богданівка. У цей час була на всій Русі Богданівка, богом дана земля.
З 1616 по 1648 роки село перебувало у власності родини Аксаків. У 1646 році означено реформи Остерського староства.
У 1650 році Богданівка, як і інші села, переходять у володіння Данила Виговського.
У 1654 році право Виговських на землю закріплюється указом царя Олексія Михайловича. За рум'янцевським переписом 1787 року — це казенне село, в якому проживає 237 казенних людей у 54 хатах. У давнину на місці нинішнього села росли великі ліси, було багато озер, боліт.
Село Богданівка належить до категорії сіл, з давнього часу розташованих на лівобережній частині низовини Дніпра.
У 1850 році Калитянська та Богданівська станції мали 36 коней, а броварська — 45 коней. А вже у 1862 році після будівництва Санкт-Петербурзького шосе Семиполківська і Заліська станції мали по 75 коней, а броварська — 105.
1859 року у казеному селі Семиполковської волості Остерського повіту Чернігівської губернії, мешкало 1003 особи (486 осіб чоловічої статі та 517 — жіночої), налічувалось 122 дворових господарства, існувала православна церква.
У Богданівці не було поміщиків чи дворян, тому повстань проти царизму не було. Після реформи 1881 року землі залишились ще довго за тими, хто їх освоїв.
Активних учасників революційних дій 1905-1907 рр. у селі не було. Окремі селяни, що працювали на заводах у місті Києві, брали участь у страйках. У лютому 1917 року в Росії скинули з престолу царя династії Романових Миколу II. Про ці події в селі дізналися згодом.
Більшість селян з радістю зустріли події жовтня 1917 року. З початку 1918 року в селі організувалися комітети бідноти. Ініціаторами їх створення були Бобко Кіндрат Федорович, Бобко Василь Пилипович, Литовченко Ілля Євдокимович.
Період, коли створилися в селі колгоспи, був дуже тяжким для селян. Не минув село й страшний голодомор 1932-1933 рр. У селі найбільш виручала від голоду риба, яку ловили на болотах ті, хто ще тримався на ногах. Крім риби збирали в лісі різні ягоди, гриби і цим себе підтримували.
На світанку 22 червня 1941 року шквал артилерійського вогню та град бомб обрушився на мирні міста та села України.
Війна прийшла несподівано. З початку війни військовозобов'язані були мобілізовані в Радянську армію. Близько 450 чоловік пішло з села. В період з 1942 року по 1943 рік вивезено на роботи до Німеччини близько 200 осіб молоді. В селі був організований опір населення проти фашизму, але не було єдиного керівника. Партизанський загін ім. Щорса діяв на околицях, мешканці надавали їм допомогу. Молодий юнак Бойко Григорій Васильович, 1925 року народження, загинув у 1943 році від рук фашистів. Активну підтримку партизанам надавали Здоровець Семен Тихонович, Бойко Лука Лукович та його дружина Софія. Фашисти, зайнявши село, поводили себе зухвало: захоплювали хати селян, у яких поселялися самі, відбирали у людей останнє. У приміщенні сільської ради розмістили штаб-квартиру та поліційне відділення. Два місцеві колгоспи були пограбовані: забрано понад 300 голів ВРХ, 250 овець, 400 свиней, 150 коней, інвентар та ін.
Відступаючи окупанти вщент спалили село, вціліла одна хата. Після визволення села від німців 23 вересня 1943 року, на попелиці почалась відбудова села та колгоспів. За період з 1944 року по 1958 роки було споруджено 550 будинків, площею 1650 кв. м. У 1948 році було збудовано школу на 240 місць. Люди працювали у двох колгоспах: ім. Леніна та ім. Сталіна. У 1953 році на базі двох колгоспів створено один укрупнений колгосп ім. Андрєєва, головою якого був Гура Роман Миколайович, пізніше М. А. Швачко.
У 1967 році розпочато будівництво нової школи, кожен житель села відпрацював не менше трьох днів на її будівництві.
Влітку 1970 року Богданівка перетворилася на велику будову. Завершено будівництво двоповерхової школи на 560 місць. Здійснюючи план реконструкції і розширення птахофабрики, 4 птахоферми механізовано, автоматизовано всі виробничі процеси.
З 1978 р. по 1987 р. здійснено газифікацію села, побудовано нову поліклініку.
З 1995 року змінювалась форма власності в державі, почалася приватизація. Вартість державного майна, що підлягала приватизації в птахорадгоспі «Богданівський», становила 18,882,994 тис. крб. За рішенням колективу птахорадгосп реорганізовано 16 вересня 1996 року у колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Богданівське», яке спеціалізується на виробництві птахопродукції.
http://uk.wikipedia.org