Престольне свято Пантелеімонівського столичного монастиря.

Престольне свято Пантелеімонівського столичного монастиря.

9 серпня, в день пам'яті святого великомученика і цілителя Пантелеімона, керуючий справами...

Неділя 8-ма після П’ятидесятниці.

Неділя 8-ма після П’ятидесятниці.

7 серпня, у Неділю 8-му після Пятидесятниці, Керуючий справами УПЦ, митрополит Бориспільський і...

ПЕРЕЯСЛАВ. Престольне свято Борисо-Глібського храму.

ПЕРЕЯСЛАВ. Престольне свято Борисо-Глібського храму.

6 серпня 2022 року, у день пам’яті святих благовірних князів і страстотерпців Бориса і Гліба , в...

Пам'ять благовірних князів і страстотерпців Бориса і Гліба

Пам'ять благовірних князів і страстотерпців Бориса і Гліба

6 серпня, Керуючий справами Української Православної Церкви, митрополит Бориспільський і...

Пам'ять ікони Божої Матері «Почаївська»

Пам'ять ікони Божої Матері «Почаївська»

5 серпня, в день пам'яті ікони Божої Матері «Почаївська», Керуючий справами Української...

Престольне свято Іллінського храму с. Циблі

Престольне свято Іллінського храму с. Циблі

2 серпня 2022 року, у день пам’яті пророка Божого Іллі , в Іллінському храмі села Циблі відбулася...

Престольне свято Іллінського храму м.Бориспіль

Престольне свято Іллінського храму м.Бориспіль

2 серпня, в день пам'яті пророка Божого Іллі, благочинний I-го Бориспільського благочиння...

Пам'ять святого пророка Іллі.

Пам'ять святого пророка Іллі.

2 серпня, в день пам'яті святого пророка Іллі, Керуючий справами Української Православної Церкви,...

Історія міста Переяслав-Хмельницький

Знайдені сучасними археологами залишки людського житла пори пізнього палеоліту свідчать про те, що земля ця була заселена із древніх часів. Зокрема, 1952 року біля села Добраничівка Яготинського району було відкрито так звану Добранічівську стоянку. Поселення прадавніх мисливців на мамонтів має досить солідний вік — приблизно 15 тисяч років. Найдавніше в Європі людське житло перенесене в Переяславський музей народної архітектури й побуту.

Кожен наступний етап розвитку цивілізації залишав на цих землях свій слід. Предмети бронзової доби й часів трипільської й черняхівської культури, скіфської пори й часів виникнення етносу ранніх слов'ян, періоду розквіту Київської Русі й козацької держави.

Х-XV ст

Уперше Переяслав згадується 907 року в договорі князя Олега з Візантією.

На той час були часті напади степових кочовиків. З печенігами легенда про заснування міста пов'язує і саму його назву:

Налетіли якось на поселення вороги. Серед кочовиків був один непереможний витязь. Став той витязь викликати собі ворога з русинів, але ніхто з князівської дружини не наважувався прийняти виклик. Засумував ясний князь - стало йому соромно й прикро. Аж тут вийшов юнак із простолюдинів, що й погодився стати на герць із поганином. Жорстокий був двобій. І здолав хлопець печеніжина, чим й "перея славу" собі. На честь цієї перемоги місто почали називати Переяславлем.

Володимир Великий заклав тут велику фортецю для захисту південних меж Русі від кочовиків.

Залишки городища Х-ХІІІ ст.ст. збереглися в районі злиття рік Альти й Трубіжа. Тут знаходився дитинець -(центральна частина міста), де жили представники влади — як князівської, так і релігійної. Ще за часів Володимира Великого дитинець зміцнили захисними стінами й черговими вежами. Ремісники й незаможні міщани заселяли посад і передмістя.

У цей час місто мало назву "Переяславль Руський" - на відміну від Переяславля Залєського у Владимиро-Суздальському князівстві (тепер Ярославська область Росії), заснованому вихідцями з Переяславля Руського (там навіть є річка Трубіж).

Після розподілу київським князем Ярославом Мудрим спадщини між синами Переяславський престол дістався Всеволоду. Так було засновано Переяславське князівство.

Деякий час в Переяславі містилася резиденція руських митрополитів, поки в Києві не був збудований Софійський собор.

1239 - Переяслав зайнятий монголами. Детинець був зруйнован. Переяслав та Переяславщина увійшли у татарський улус Манкерман (Київ - по-татарськи).

До 1269 року резиденція єпископа (Переведен до Сараю). У 14 ст. згадуються Переяславські князі. Біля 1400 року згадується у "Списках городов руських..."

Козацькі часи

Згадки про Переяслав находим у листуванні турецького султана Сулеймана ІІ і короля польського Сигізмунда І . В листі султан скаржиться, що восени 1545 р. прийшли козаки з Переяслава (Яцько й Мануйло), Черкас, Брацлава, Києва та інших замків під Очаків і поробили великі шкоди. Іншим листом під 1570 р., той же Сулейман ІІ вимагає від короля Сигізмунда Августа кари для козаків, які чинять шкоди татарам, а в українських містах, серед яких згадується й Переяслав, є більше тисячі татарських бранців.

Наступний документ, а саме грамота короля Стефана Баторія князю Василю-Костянтину Острозькому дозволяла збудувати замок на переяславському городищі та займатися колонізацією і захистом краю за 1580 рік.

 

1585 стає власністю князя Василя Костянтина Острозького, який, з огляду на значення міста як центру видобутку поташу та виробництва селітри реконструює Переяславську фортецю[2].

У XVI столітті місто отримало Магдебурзьке право.

Після створення Богданом Хмельницьким у повсталій проти поляків Україні полкового устрою влітку 1648 року Переяслав став центром округи — однойменного полку (втім, як окрема одиниця Переяславський козацький полк існував ще з часів гетьмана Марка Жмайла).

Переяславський полк був одним із найбільших в Україні (1649 року нараховував 18 сотень). Переяслав залишався полковим містом до 1782 р.

Під час козацької війни Переяслав був важливим центром поставок зброї й продуктів харчування для війська. У цей час він відіграє роль дипломатичного центра держави. Сюди приїздили польські, московські, угорські, татарські, турецькі посли.

Війна з Польщею обіцяла бути довгою й кровопролитною, татари й турки не могли бути надійними союзниками, тому гетьман неодноразово звертався до московського уряду із пропозицією про військовий союз України з Росією. У жовтні 1653 р. Земський собор у Москві нарешті прийняв рішення про альянс. До Переяслава 31 грудня 1653 року прибуло посольство від московського царя Олексія Михайловича на чолі з боярином В.Бутурліним.

7 січня гетьман зустрівся з царськими послами для уточнення умов союзу й процедури присяги. Згоди домоглися після бурхливої дискусії й взаємних компромісів. Основним змістом угоди, оформленої у вигляді чолобитної на ім'я царя, було те, що Україна прийняла протекторат московського самодержця, зберігаючи повну (як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах) автономію, свій республіканський лад і особливий козацький устрій. Україна мала право підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, за винятком Польщі й Туреччини.

Зранку 8 січня старшинська рада прийняла уточнення умов угоди. У другій половині дня скликали загальну раду на центральній площі. Зібралася практично вся козацька старшина, керівники полків, по 5-7 козаків з кожного полку, духівництво, міщани тощо. Переяславський полк був у повному складі.

Учасники ради проголосили, що бажають «під царя східного, православного».

Після закінчення ради гетьман, полковники та старшина вирушили до Успенської церкви, де в присутності послів і московських священиків склали присягу московському царю.

До всіх міст і полків України вирушили московські посланці для складання присяги на місцях, але не скрізь їх радо зустрічали. Наприклад, київське духовенство не склало присяги і взагалі неприязно сприйняло це єднання. Також не склали присяги полковники Іван Богун і Мартин Пушкар.

Внаслідок цієї угоди Лівобережна Україна поступово підпала під владу Росії.

Після смерті Богдана Хмельницького між представниками старшини почались чвари та боротьба за владу. Значну територію України охопили народні повстання. В липні 1666 року повстання спалахнуло в Переяславському полку.

Проте місто розвивалося. В Переяславі функціонувало дві школи — при Успенській та Покровській церквах. Великого розмаху набуло будівництво, здебільшого дерев'яне. Було відбудовано Михайлівську церкву, зруйновану татарами. Коштом гетьмана Івана Мазепи звели головний собор Вознесенського монастиря.

Від козацтва до незалежної України

Після ліквідації на Лівобережній Україні полкового устрою 1782 року Переяслав став повітовим містом Київського намісництва, а з початку 19 століття - Полтавської губернії (Переяславський повіт обіймав 16 волостей).

Місто зростало. Так, 1816 року кількість населення становила 6 720 жителів, 1865 року - вже 10 835 осіб.

У поміщицьких господарствах Переяславщини розвивалися цукроваріння, винокуріння, виробництво зернових. У самому Переяславі промисловість була розвинена мало. Крім землеробства, люди займалися кустарними промислами: ткацтвом, чинбарством, шевством.

Життя міста пожвавлювали щорічні ярмарки.

Наприкінці XIX ст. у місті діяли 14 церков, 1 монастир, духовне училище, міське училище, жіноча прогімназія, громадська бібліотека, дві книгарні та церковно-парафіяльна школа.

Значна частина культурних пам’яток Переяслава були знищені під час атеїстичної боротьби 1930-х рр. та в роки Другої світової війни: Покровський собор, Вознесенський монастир та інші. Під час Голодомору 1932-1933 в місті та районі загинуло 26 878 осіб. Ще 8800 життів переяславців забрала війна.

Незважаючи на тисячолітню історію, 12 жовтня 1943 року, відразу після повернення радянської влади, постановою Ради Народних Комісарів СРСР був перейменований у Переяслав-Хмельницький. Нині науковці міста ведуть дискусію про доцільність повернення історичної назви.

З 1975 року Переяслав-Хмельницький – місто обласного значення. За тодішнім звичаєм, "за успіхи в соціально-економічному та культурному розвитку" 1979 року уряд СРСР нагородив місто Орденом Дружби народів.

1999 - Переяслав-Хмельницький третім в Україні зареєстрував статут територіальної громади. Того ж року відродили давній герб Переяслава і затвердили його прапор.

 

 

 

РОБОТА ВІДДІЛІВ